Педагогічна БЛОГОСФЕРА. Випуск #1



Не завжди є можливість бути підписаним на всіх освітніх діячів і лідерів думок в Фейсбуці, та й останній своєю політикою дозування і фільтрації контенту не дає змоги побачити та охопити все. Тому спробую запустити рубрику «БЛОГОСФЕРА» і публікувати тут найцікавіші на мою думку пости з освітянського сегменту ФБ. Enjoy.



Пропоную вашій увазі досвід Ізраїльської школи, що навчає за допомогою методу проектів і детальний опис останнього від
Sveta Dorosheva, повірте це змінить ваші уявлення про навчання в школі.
Та пости Владимир Спиваковский  про те, яким має бути ВНЗ в Україні і Olga Porfimovych якими вони є. Без прикрас, правдиво і деколи бридко, що читаєш правду і розумієш, що всі навколо сприймають це за норму і терплять цю суцільну зневагу до професії викладача.





2 листопада 2016
ПРО НОВУЮ ШКОЛУ

Тут Алеша стал делать уроки. Впервые за 7 лет в школе. А у него ж в этом году новая экспериментальная школа с проектным образованием. Я изумляюсь несказанно. Вот, например, английский. Это совсем не то, к чему мы привыкли. Учебников нет. Грамматики нет. Они... читают.
Им велено читать книгу. Не в классе, дома. Любую, на выбор. Уровень языка в книге не особо контролируется. Комикс или Диккенс - не имеет значения. По этой книге даются задания, около 150 штук. Они выбирают дома каждый раз одно или несколько, в зависимости от сложности - и в классе презентуют. Из этих презентаций состоит урок. Собственно, вся учеба. Но!
Заданий очень много, "атакуют" книгу со множества сторон, анализ и работа с текстом ловко перемешаны с развлекательной фигней. Типа может идти подряд: напишите компаративную таблицу для себя и любого героя книги (что у вас общего, что отличает), нарисуйте это в диаграмме, презентуйте. А следующим пунктом - разработайте дизайн футболки со слоганом из книги и придите в ней в школу.
Или там, "опишите конфликт книги на трех разных уровнях: на уровне идеи, на уровне героев, на уровне событий. Поддержите цитатами из книги". Это серьезный анализ, на самом деле. И следом задание - "напишите песню для титров фильма по книге". Споёте на уроке.
Выберите одно: добро, зло, справедливость, счастье, страдание, месть, деньги, познание (итд, много перечислено). Расскажите, что это для вас, а потом опишите, как это явление двигает конфликтом в книге? к чему приводит?
Подберите саундтрек к фильму, основанному на этой книге. Принесите к класс. Опишите, что к чему и почему.
Перепишите концовку книги. (Варианты на выбор: напишите дополнительную главу или синопсис продолжения книги)
Заполните карту героя, поддержите свои ответы цитатами (внешность, возраст, характер, поведение-действия, взаимоотношения с другими героями, все дела, короче).
Дайте интервью. Напишите вопросы для интервью с любым героем из книги. Потом дайте эти вопросы кому-то с телефоном и ответьте на эти вопросы на камеру.
Зайдите по ссылке такой-то, введите 30 новых слов, которые вы выучили из книги и сгенерируйте кроссворд. Распечатайте и принесите, не заполняя, это сделает кто-то другой в классе, будете тянуть вслепую.
Нарисуйте карту происходящего в книге.
Разработайте свой вариант обложки книги или постера к фильму.
Создайте дневник от лица одного из героев книги. Ведите его, пока читаете, поставив себя на место персонажа.
Создайте подкаст по книге. Читайте там отрывки, берите интервью у автора, актеров, выдумывайте что хотите, но обновляйте минимум трижды в неделю. Мы все послушаем.
Снимите трейлер к фильму.
Сделайте рекламную кампанию книге.
Перепишите сюжет книги в другом жанре. Что, если бы это был детектив? комикс? стихотворение? пьеса? (список жанров)
Напишите письмо автору. Задайте ему вопросы про поступки персонажей, сюжет, и вообще, почему он написал эту книгу. Ответьте на эти вопросы от имени автора. Подготовьтесь к встрече с читателями в классе в образе автора (изучите биографию, оденьтесь соотвественно).
Создайте интерактивную хронологию книги (дают ссылку, где заполнять, чтоб сгенерировать такое). Можете использовать текст, картинки, фото, видео и аудио.
Перенесите действие книги в другое время и напишите, что тогда?
Выберите любого взрослого персонажа из книги и придумайте ему детство. Можете писать, рисовать комикс или снимать фильм - форма подачи любая.
Создайте три-дэ книгу-раскладку по вашей книге. (дают ссылку на ресурсы, как такое делать)
Создайте стоп-моушен мультик по книге (дают ресурсы-ссылки)
Разберите события в книге с точки зрения того, что реально может происходить в жизни, а что - вымысел.
Создайте полицейское объявление "wanted" с фотопортретом для злодея книги...
И так 150 пунктов. В классе они, собственно, презентуют то, что сделали по книге. То есть задача еще и в том, чтобы продумать, как именно ты будешь это презентовать, а не просто свалить листочки учителю. Задания можно делать не все. Скажем, обязательных 50, но всего их 150 на выбор. Поскольку презентуют каждый раз все, дети имеют возможность выбрать то, с чем им будет комфортно перед всем классом - ну типа, не все захотят петь песни собственного сочинения или там рисовать сцены из будущего кино по книге на всю стену. Кто-то приносит заготовленное - типа того же интервью, и все его смотрят. Кто-то рисует героя и рассказывает про него. Кто-то таки поет... Алеша например, к моему полному изумлению.
И вот что меня поражает. Конечно, они без понятия про participle I, participle II и герундий, но йопта, говорят свободно и понятно!
___________________________
UPD:
Друзья, понимаю, что большой интерес, а читать все комменты нет сил. Но и я не могу писать одно и то же по многу раз, а оставлять искренний интерес без ответа невежливо. Выношу основные ответы в пост:

1. Где это? Школа в Израиле. Город Реховот. Называется хатива "Хайтек-Хай"
2. Это со всеми предметами такое?
В школе проектное обучение. Вот несколько моих ответов из коментов на тему:
Это я привела в пример только задание по английскому. Но проектное образование по всем предметам. Разделения на предметы как бы нет, все часто перемешивается в одном проекте, но все-таки оно такое:
математика
английский
науки
гуманитарные науки
культура
спорт
По каждому из "предметов" вот примерно такое, за исключением математики. Там все более-менее традиционно: упражнения-задачки.
Я знаю только в общих чертах о предстоящих заданиях по "наукам" и "гуманитарным наукам". По наукам, например, ближайшее мероприятие - они изучают местный технологический и научный парк (гордость реховота), как-то... без понятия, что там за задания пока. А потом месяц ведут там экскурсии для младшеклассников. В чем будет заключаться сам проект, пока тоже не знаю. Я лично исхожу из того, что что-то да выучат при таком подходе. У меня шалопай, в обычной школе не выучил бы ничего, развлекался бы срывом уроков. А так - хоть что-то. Лично я в выигрыше. Но я точно такой же наблюдатель и у меня тоже куча вопросов, как и у всех тут. Так что это не пост про "как надо", скорее, про "как бывает"
3. Что с гос. аттестацией?
С ней большие вопросы. Это главный подводный камень экспериментальных школ. Потому что подобное не вписывается в государственную систему аттестации. Родители кулуарно сошлись на том, что если что, ближе к тестам наймут репетиторов и натаскают на гос. тесты. Как и все остальные родители в обычных школах, так что тут никакой разницы, без потерь.
Школа новая, предыдущих выпусков НЕТ. Все понимают, что риск, и все наблюдают без понятия, что из этого выйдет. Все, у кого там дети, отдали их туда исключительно потому, что школа старого образца не справляется точно. А эта - ну поди знай. Да - хорошо. Нет - ну значит, ничего не потеряли.
4. На каком уровне знания языка находятся дети? Они же как-то учили грамматику. Копирую из ответов:
речь о детях в 7 классе, то есть базовый уровень языка уже есть и довольно приличный. я сама всегда считала, что выучить язык безусильно невозможно. И сама его учила по классической схеме в советской английской школе, и владею хорошо. На всех уровнях. Поэтому и удивляюсь, что так тоже работает. Без бесконечных упражнений и углубленного изучения грамматики. Да, ошибки в речи и на письме есть, но для такого подхода все равно поразительно хорошо. Ни разу не уровень "How much watch? - Ten. - Such much?!"
Книжки обычные, не адаптированные читают. Алеша взял Роальда Даля.
(...) первые 6 лет вообще не было домашки в начальной школе. Учебники на меня впечатления не произвели. Что-то типа "вписать два слова на странице", соединить по точкам, отметить галочкой правильный ответ, ну вы поняли... конечно, они как-то учили грамматику, но как? Я сама не знаю, как это произошло. Тесты я помню. Там были и времена, и число, и предлоги, и все такое. Но все без названий, тупо на знание. И я ещё помню спрашивала, а ты знаешь, что это неправильный глагол? А ты знаешь, что это прилагательное, а это - наречие. Нет, не знает. Но слова поставил правильные...
5. Сколько человек в классе?
около 20
6. Сколько длится урок?
Урок всегда спаренный по всем предметам, кроме спорта. Звонков с урока и на урок НЕТ. То есть если надо или не вспомнили, задерживаются. Не спрашивайте меня про логистику. Я не знаю, как именно это работает, я там не учусь и не организатор.
7. А что если ребенок не делает заданий.
Ничего. Но это во всех местных школах так. Будет ниже балл в аттестате. Это проблема ребенка и родителей, если им нужен аттестат...
8. Это какая-то херня, а не изучение языка.
Ок. По мне, так это прекрасно. Но ещё раз. Пост не про то "как надо". Он про то, как бывает. А как надо - я не знаю. То же касается всех строгих вопросов про "где ваши данные, чем это кончится?" - не ко мне. Я в этой ситуации такой же наблюдатель, как и вы. И у меня те же вопросы. Нет выводов. Это наблюдений пост, не выводов.





3 листопада 2016
НАМ БЫ СЮДА ПАРОЧКУ ЗАПАДНЫХ ВУЗОВ

В западных вузах уже никто не пишет конспектов. В западных вузах нет рефератного бизнеса. В западных вузах нет взяток за экзамены.
В западных вузах не списывают и не копипастят. В западных вузах студенты не пропускают лекции, выискивая этому оправдания.
В западных вузах студенты от профессоров вымогают знания. В западных вузах учат тому, что нужно знать для будущей работы.
В западных вузах мотивация учиться – вообще не обсуждается, она природна. Там от прилежания, ума и рвения – прямая зависимость, где студент потом будет работать: в банке или на автозаправке.
Можем ли мы допустить такое у себя? Конечно, да. Просто реформа системы образования – это не какой-то один написанный закон, даже самый замечательный, а быстрое достижение вышеописанных целей.
Почему же у нас ничего не получается? Потому что ни в одном законе нельзя учесть, что вместо такого-то предмета должен быть такой-то кейс. А вместо такого-то профессора должен быть совсем другой преподаватель-практик.
И вообще, вместе с умными книжками должна быть какая-то реальная практика. А впереди должна маячить нормальная работа и перспективы.
Нам бы хотя бы парочку западных вузов сюда завлечь в виде своих филиалов. Всё враз бы поменялось.
Хотя, если они не приедут сюда сами, то наши студенты начнут в них массово учиться дистанционно. Собственно говоря, уже начали.




31 жовтня 2016 року
РЕАЛІЇ ПРОФЕСІЇ

Коли я виходжу з пари, на якій читаю свою улюблену Сов
᾿єтологію, то ще деякий час не можу відробитися від призраків минулих часів: темних екаведістських коридорів, людей у воєнних френчах, що, здається, спускаються широкими сходами нашого модернового приміщення… Але після сьогоднішньої пари відчуття повернення «кращих» радянських часів з їхнєю атрибутикою та прихованим зловісним сенсом – мене це відчуття не полишає досі.
На кафедрі мені підсунули велику амбарну книгу. Товстий зошит у клітинку, в твердій палітурці, розлінований синьою пастою. Такою же пастою від руки виписані прізвища всіх викладачів кафедри. На початку 21-го століття, коли скрізь рулять лазерні принтери. І не тому, що наш лаборант Ніна Василівна не вміє користуватися новою технікою. А тому що такий журнал – Журнал відвідувань викладацького складу – він повинен бути таким: неоковирним, гидким, таким, що лише своїм видом має ганьбити все те, що ти робиш на роботі, з чим ти приходиш і з чим ідеш. Тому що кожного дня ти, професор-доцент-асистент, маєш прийти на роботу і першим ділом розписатися в цьому журналі: прийшов о такій-то годині. Потім, ідучи з роботи, маєш підійти, нахилитися (поклонитися цьому радянському монстру) і розписатися знову: пішов о такій-то.
Пари цього семестру в мене двічі на тиждень. Я приходжу щопонеділка і щочетверга. В інші дні… В інші дні в адміністрації є всі підстави мене не табелювати, а отже, не виплачувати мені заробітну плату. А заробітна плата – мається на увазі – виплачується мені за відвідування Інституту кожного дня з 12 до 19 години.
Комусь цікаво, що ж я роблю в інші дні. Не хотілося піднімати це питання.
Коли 30-го серпня, за дві доби до початку нового навчального року мені ткнули в зуби моє навантаження (я випросила його, ледь умовила викинути звідти назви дисциплін, розшифровку яких мені треба робити через Google). В цьому навантаженні – повторюся, за дві доби до початку навчального року – було три нових курси. Абсолютно нових. І всі вони – в першому семестрі.
Ви говорите про якість викладання? Ви говорите про нового, вимогливого студента? Після неоковирних журналів, у яких я відтепер маю розписуватися, мені начхати на те, що ви говорите. Для мене найголовніше – мій власний імідж викладача. Я не можу прийти в аудиторію і читати лекції з дисципліни, про яку до 30 серпня я не мала ніякої уяви. Я не маю морального права! Мені соромно! Мені соромно навіть просто так читати лекції. Я повинна читати їх добре! Тому що… тому що я професор!
Так от, що я роблю в інші дні? Вірогідніше за все, розробляю ці нові курси. Готуюсь до пар. Переписую свої старі курси, тому що життя не стоїть на місці. Роблю РРТ презентації до кожної без виключення пари. Читаю книжки. Щось із них виписую. А, треба додати, що я роблю вночі? Тонами переглядаю на Ютубі фільми, соту частку з яких показую в аудиторії студентам…
Де мені розписатися? Дайте мені того розлінованого синьою пастою монстра! Вночі. Вранці, коли вся квартира ще спить і я маю можливість попрацювати в тиші. В суботу. В неділю. На свята.
Думається, яка примітивна уява та фантазія в тих людей, які винайшли таку форму контролю. А можливо, це була їхня остання спроба примусити викладачів ходити на лекції?..
Ну що ж, гіпотетична ситуація. Всю наведену вище роботу я починаю робити на своєму робочому місці. Скажу по секрету, воно в мене з
᾿явилося – мій власний робочий стіл – тільки цього року. Маленький, зате свій! Правда, сидіти за ним я не можу. Тому що аудиторій в Інституті катастрофічно не вистачає, і коли я приходжу на роботу, там, на кафедрі, уже давно йде пара, і студенти сидять або за моїм столом (у тому числі), або ж – це точно – на моєму стільці. Я тихенько киваю головою, роздягаюся і йду блукати, якщо в мене ще є час до пари, щоб не заважати колезі проводити пару.
До речі, на роботу я приходжу завжди, як ішак – навантажена. Не лише я, всі тягнуть з собою, що є – проектори, ноутбуки. Правда, не факт, що працюватиме інтернет, але шанс є. На мені завжди сумка з паперами, сумка з ноутбуком. В неї ж я примудряюся запхнути колонки і подовжувач. В аудиторіях нерідко не працюють розетки, подовжувач рятує. Ну ще жмут дротів. Додам: ЦЕ ВСЕ МОЄ ОСОБИСТЕ МАЙНО. В мене немає шафи, де я можу це замкнути. Я боюсь, що все це можуть сперти. Ви ж уже зрозуміли, скільки народу тусується на нашій кафедрі. І тут я придумала хитрий хід: я маскую в столі проектор і колонки (в ньому немає шаф, щоб ви розуміли, просто два маленькі отвори). А щоб ніхто не користувався моїм проектором за моєї відсутності, я всі дроти від нього забираю додому. Пробачте, колеги, за таке моє жлобство. Але мій попередній проектор спалювали двічі, що коштувало мені по 750 грн. щоразу, а цей проектор, мені позичив чоловік, він записаний на його фірмі в основних засобах, і він дуже-дуже-дуже дорогий.
То в якому вам іще журналі розписатися? Що я принесла все це причиндалля на роботу і забезпечила сучасними, в усьому світі акцепованими засобами прочитання лекції?
Знаєте, є така форма, коли співробітники здають в оренду своїй організації власні автомобілі? І самі на них їздять. Тоді фірма може не купувати транспорт для забезпечення потреб таких своїх співробітників. Але вона сплачує чималі гроші такому співробітнику за амортизацію автомобіля! Я не натякаю. Я кажу прямим текстом: хочете, щоб ми розписувались в таких журналах, платіть нам амортизацію за використання нашого власного майна. Або забезпечуйте нам гідні, а не ганебні робочі місця, де ми можемо в тиші та спокої попрацювати над своїм курсом, проектом, статтею! З комп
᾿ютерами, з принтерами, з потрібною кількістю паперу. Не можете забезпечити? Тоді йдіть до біса з вашими журналами! Ми два тижні не могли куртки зняти в аудиторіях від холоду. За роботу в таких умовах теж розписуватися? Чи подвійну оплату вимагати, «сєвєрные»?
- Ну чого ти так розійшлася? – запитав мене один колега з кафедри. – Я буду за тебе розписуватися. Потім ти за мене. Потім заднім числом розпишемося за себе. Що – проблема? Коли перевірка з ректорату прийде, ми покажемо журнал, і все буде ок.
Колеги, ми робили Революцію Гідності. Для чого? Для того, щоб ганьбити самих себе і дозволяти себе ганьбити іншим?
Дякувати Богу, двоє інших колег з кафедри також підтримали мене. Вони теж проти, вони теж не будуть розписуватися. Переказують, що наша профспілка теж проти такого ганебного нововведення. Проти чи не проти – ніхто не знає. Ми всі сьогодні вирішили написати до профспілки листа, щоб зайвий раз запитати, чи вона проти, або нагадати, що вона таки проти.
Коли сіра нікчемність починає обіймати якісь посади, вона не вигадує нічого кращого, як раз-від-разу нагадувати про себе. Демонструвати владу. Ставити в залежність. Потирати при цьому короткі пітні ручки, мовляв, оно бачите, ми вас усіх на гачку тримаємо.
Зайшла до колег на іншу кафедру, спитала їхню позицію.
- Ми ще не зробили такий журнал. Але зробимо… А взагалі, ти можеш написати в Фейсбуці Бугрову. Напиши,а?
Я можу. Так, я можу написати Бугрову. Думаєте вони не можуть? Можуть. Бугров дуже відкрита демократична людина. І він завжди має і не боїться продемонструвати власну позицію, навіть тоді, коли мусить озвучувати позицію офіційну. Тому що не боїться. А чому бояться ті, хто бояться йому написати?
Колеги. Я можу писати про це багато. І якщо ви долучитеся до обговорення наших негараздів, то не вистачить місця і ФБ заглючить. І ми всі прекрасно розуміємо, що теревені про те, як нам погано, коли країна відбиває зовнішню агресію, а олігархи продовжують розкрадати країну, - все це не має сенсу. Треба, щоб пройшов час. Ми всі звикли і змирилися з тим, що до нашої пенсії навряд чи зміниться, і що хіба що, може, викладачі, які прийдуть за нами, працюватимуть у кращих університетах… Але те, що ми змирилися, зовсім не означає, що нас можна ганьбити. Не ганьбіть нас! Ми на це не заслуговуємо. Ми надто любимо свою роботу, ми надто віддаємо їй усі свої сили. Попри все. Позабирайте ваші журнали. Не соромте себе.
P.S. Чоловік почитав мій текст перед публікуванням. Каже:
- Не наговорюй на радянські часи. Я 10 років в Наргоспі доцентом пропрацював. В нас такої дурні не було.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як вчителю з користю використовувати соцмережі на уроках

Тьютори, Едвайсери, Коучі, Фасилітатори, Ментори, Наставники розбираємось хто це

Як отримати залік або допуск до іспиту, якщо ви ні разу не відвідували пари та не здавали жодних робіт